Засідання вихованців гуртка "Юні музеєзнавці" до 35 річниці Чорнобильської катастрофи

ЧОРНОБИЛЬ. ПОГЛЯД КРІЗЬ ДЕСЯТИЛІТТЯ

Чорнобиль… Неблизько від Валківщини знаходиться цей райцентр Київської області. Переважна більшість мешканців нашого району не знала б про його існування, якби не трагедія, що трапилась на атомній електростанції 26 квітня 1986 року.

Ще коли засоби масової інформації мовчали, через Валки, що розташовані на автодорозі Київ-Харків, вже мчали в обидва кінці нескінченні потоки автомашин. Одні подалі від Києва везли людей, інші, завантажені будівельними матеріалами, технікою, військовими підрозділами, навпаки, прямували до столиці України. Чутки поширювалися містом і врешті передали офіційне повідомлення про аварію на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Події, які в перші дні начебто не торкнулися мешканців Валківщини, внесли свої корективи в тихоплинне життя району.

Підприемства та організаціїї почали відряджати людей і техніку в зону Чорнобильської аварії. Серед перших були водії з Валківського ремонтно-транспортного підприємства Семен Попільнух, Олександр Сметана та Микола Шило. Вже 3-го травня за розпорядженням Харківського облагропрому з підприемства для вивозу худоби з Чорнобильського району Були направлені три КАМАЗи. І хоча водії не просили відправляти їх у небезпеку, вони знали та розуміли, що потрібні зараз країні. За ними, першими ластівками, через чорнобильські жорнова пройшли працівники багатьох підприемств Валківського району. Тільки в червні 1986 року до зони відчуження було направлено 58 мешканців Валківщини. Це, перш за все, працівники АТП-16341, районного відділу внутрішніх справ, санепідемстанції, центральної районної лікарні, пожежної частини, управління шляхового будівництва №2 та колгоспу «Шлях Леніна» тощо.

Серед тих, хто приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за направленням трудових колективів, Були робітники райшляхдільниці Сергій Безбородов, Олександр Козаренко та Олександр Ткаченко, працівники колгоспу Микола Гончаренко, Микола Супрун, водії з АТП - Михайло Коваль та Микола Ілюха, медичні працівники Григорій Змієнко та Володимир Соломко, трудящі з управлінні шляхового будівництва Олексій Погребняк, Петро Кадигріб, співробітники відділу внутрішніх справ Іван Курисько, Олексій Доценко, Григорій Семеняка, Володимир Калугін, Юрій Бездітко та багато інших.

Тричі в зоні ЧАЕС на ліквідіції наслідків аварії працював Отар Хугаєв. Загальний час, відпрацьований ним у зоні відчуження, складає аж 3 місяці. Сергій Шаповал, батько 5-х дітей, у червні 1986 року поливав дезактиваційною сумішшю автошлях Чорнобиль – Прип’ять. Цей перелік можна ще довго продовжувати. Але найбільша кількість ліквідаторів мешканців Валківського району безумовно, - військові строкової служби, воїни запасу. Мешканець райцентру Микола Саленко, який на той час проходив службу в Київському військовому окрузі, вже 26 квітня 1986 року, серед кращих з кращих своєї частини, був на Чорнобильській станції. Він - перший валківчанин, що вийшов на зустріч невидимому смертельно небезпечному атому. У той теплий суботній день ще не знав він, що їде на зустріч з подією планетарного масштабу, яка вплине на його подальшу долю. Він просто їхав виконувати свій обов’язок.

Молодий 20-ти річний хлопець працював біля самого пекла реактора тільки два дні, Але і їх вистачило, щоб за зовсім короткий час втратити здоров’я і стати інівалідом.

Зловісна смертоносна заграва над 4-тим енергоблоком запам’яталася й Сергію Семенову з Олександрівки, який брав участь у ліквідації в перші ж дні катастрофи. Одним із спогадів - є нескінченна спрага, коли постійно хотілося пити, а потрапляючи до кабіни автомобіля, негайно засинали та, навіть, втрачали свідомість.

Мешканець райцентру Олександр Бровко, який теж проходив строкову службу в армії, вже на початку травня у складі окремого медично-санітарного батальйону працював у зоні відчуження. Його кадрова частина розташовувалася у 15 кілометрах від реактора, саме сюди доставляли уражених і травмованих зі станції.

На строковій службі на початку травня 1986 року знаходився й Микола Підлісний з Олександрівки. Будучи шофером окремого штабу охорони, приступив до виконання обов’язків у Чорнобильській зоні і двічі на день його шлях пролягав до Прип’яті, бо саме він передавав у штаб оперативні дані з 4-го енергоблоку. Ніколи не забуде Микола той день, коли вперше потрапив на Чорнобильську територію. Його, як і багатьох ліквідаторів, уразила безлюдність міста і тиша, мов на цвинтарі. Тільки десь на станції, біля реактора, чулася метушня: було безліч вертолітів, які закидали зруйнований реактор мішками з піском, свинцем та доломітовим борошном.

За чотири роки 243 військовослужбовці запасу з Валківщини стали ліквідаторами. У числі перших, хто вже в травні 1986 року приборкував атомне лихо, були валківчанин Петро Пасічник, новомерчанин Володимир Овчаренко та ков’ягівець Сергій Саміго. Вже влітку до ліквідації наслідків аварії були залучені Сергій Бобовніков з Валок, Микола Бернадський та Олексій Кухар з Ков’яг, Микола Бортник з Шарівки, Юрій Кобзар з Костева, Микола Пасічник з Мельникового, Олег Прилуцький з Гонтового Яру, Анатолій Педун зі Старого Мерчика, Федір Сергеєв з Олександрівки, Володимир Романенко зі Сніжкова, Володимир Салащенко з Баранового, Ярослав Цуцман зі Старих Валок та чимало інших.

На жаль, сьогодні немає жодного ліквідатора аварії на Чорнобильській станції, у кого не було б проблем зі здоров’ям. Найдорожчою ціною далося приборкування радіації молодим людям. Ціною свого здоров’я. Так лише у 30-ть років став інвалідом Сергій Пелишенко. Відмова ніг, рук, постійний головний біль – ось не повний перелік тих проблем, з якими зіткнулися майже всі ліквідатори.

На спорудженні саркофагу на 4-тим енергоблоком працював підйомний кран. Він безперервно, цілодобово підіймав вантажі на вершину об’єкту «Укриття», хоча рівень радіації в цій зоні був такий, що людині дозволялося працювали не більше 45 хвилин. Одним з цих кранівників був Іван Майбуров з Костева.

Постійний присмак металу на зубах згадується й досі ще одному мешканцю цього села – Юрію Маслюку, який прибирав рудий ліс, маючи із засобів захисту лише распіратор-«пелюсток».

Скільки залишилося в Чорнобильській зоні «мертвих» міст і селищ. Саме їх мешканців приймала Валківська земля евакуйованих та переселенців із зони, ураженої радіацією. Тільки у 1986 році в районі надали притулок 261 громадянину. В переважній більшості це були мешканці Житомирської, Рівненської, Київської та Чернігівської областей України та Гомельської області Білорусії. Ці люди пережили жахливу величезну трагедію, але ж на диво лагідні, добрі й працьовиті. Зараз серед переселенців із Чорнобильської зони є вчителі, лікарі та ще безліч інших фахівців.

Лихо, принесене Чорнобилем, не вщухає і , на превеликий жаль, невтомна статистика щороку реєструє все нові й нові сумні втрати, що приходять в оселі чорнобильців.

Не вистачило сили відчувати себе повним інвалідом у 32 роки через значну дозу опромінення Володимиру Дроженку з Ков’яг. Тяжка хвороба не давала змоги навіть дихати. Саме це й спонукало його накласти на себе руки, добровільно піти з життя. Та засуджувати його за це ніхто невзмозі. Ім’я цього молодого чоловіка перше у списку загиблих та померлих чорнобильців Валківського району. Відлік розпочався з 1988 року.

Навесні 1990 року тяжкий недуг звів в могилу Василя Козирця зі Старого Мерчика. Пішли з життя веселий, талановитий музикант, художній керівник Серпневого будинку культури Михайло Клименко, один з найкращих газоелектрозварювальників Володимир Євтушенко, У 23 роки лишилася вдовою Світлана - дружина Олексія Якименко. Немає вже з нами Олександра Бугло з Шарівки, Петра Гарагулі з Огульців, Анатолія Кобця з Черемушної, Анатолія Манжелія з Ков’яг, Миколи Котенка з Костева та багатьох інших.

Схилимо голови перед світлою пам’яттю людей, які, не шкодуючи свого життя захистили рідну Україну і всіх нас від страшної біди.

Когда беда кровоточила

И в страхе вздрогнула страна,

Она вам жизнь свою вручила...

И спасена.

                        В.Шовкошитний